Legalnorms Позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки є вимогою немайнового характеру, оскільки вимога про виконання основного зобов’язання (стягнення заборгованості за кредитним договором) вже була вирішена судом?
Такою Постановою 23.01.2018 року порадував (?) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду.
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/71807544
Постанова
Іменем України
23 січня 2018 року
м. Київ
справа № 2-340/461/16-ц
провадження № 61-34св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого – Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Коротуна В. М., Крата В. І., Курило В. П. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач – уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в особі Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк»,
представник позивача – Ключинський КостянтинЛеонідович,
відповідач – ОСОБА_5,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «ВіЕйБі Банк», підписану та подану представником Ключинським Костянтином Леонідовичем на ухвалу Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 27 вересня 2016 року у складі судді Атаманюк Р. І. та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 31 жовтня 2016 року у складі суддів Максюти І. О., Ковалюка Я. Ю., Фединяка В. Д.,
ВСТАНОВИВ :
У серпні 2016 року уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в особі Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (ПАТ «ВіЕйБі Банк») звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення заборгованості за кредитним договором на предмет іпотеки.
Ухвалою Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 15 вересня 2016 року позовну заяву залишено без руху з наданням позивачу строку для усунення недоліків, а саме – для оплати в повному розмірі судового збору.
Ухвалою Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 27 вересня 2016 року позовну заяву повернуто позивачу, а також повернуто і сплачений судовий збір у розмірі 1 378 грн.
Суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву позивачу, виходив з того, що позивач у порушення вимог статті 119 ЦПК України (чинної на час вирішення та розгляду позовної заяви судами попередніх інстанцій) не сплатив у повному розмірі судовий збір відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір», оскільки судовий збір повинен бути оплачений за ставкою, що встановлена для позовних вимог майнового характеру.
Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 31 жовтня 2016 року апеляційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в особі публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» відхилено, ухвалу Верховинського районного суду Івано-Франківської областівід 27 вересня 2016 року залишено без змін.
Погоджуючись з висновками суду першої інстанції про повернення позовної заяви, суд апеляційної інстанції зазначав, що у даній справі ціна позову значно перевищує ціну позову у справі, у якій вирішено питання про виконання основного зобов’язання, тому суд дійшов висновку про сплату судового збору за вимоги майнового характеру.
У листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ представником ПАТ «ВіЕйБі Банк» – Ключинським К. Л. подано касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати ухвали судів попередніх інстанцій та передати справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Касаційна скарга мотивована тим, що висновки суду попередніх інстанцій є неправильними та такими, що суперечать постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» та постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних відносин», та позбавляє позивача права на захист порушених прав, свобод та інтересів, оскарження судового рішення як складової частини права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Підпунктом 4 пунктом 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
02 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи представника заявника, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Частинами третьою, четвертою статті 406 ЦПК України визначено, що касаційні скарги на ухвали судів першої та апеляційної інстанції розглядаються у порядку передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої інстанції або апеляційної інстанції, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
З матеріалів справи вбачається, що Верховинським районним судом Івано-Франківської області 16 жовтня 2012 року ухвалено рішення по цивільній справі №2/0903/539/11 про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ «ВіЕйБі Банк» заборгованості за кредитним договором №6/07/34-05 від 13 липня 2007 року в розмірі 429 700 грн 34 коп, а також судових витрат.
Звертаючись у вересні 2016 року з позовом, ПАТ «ВіЕйБі Банк» зазначив ціну позову у розмірі 2 516 700 грн 28 коп. та просив звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором №6/07/34-05 від 13 липня 2007 року, оплативши позовну заяву судовим збором у розмірі 1 378 грн.
Посилання судів на те, що сама по собі вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки є вимогою майнового характеру і за загальним правилом оплачується судовим збором за ставками, встановленими для вимог майнового характеру, виходячи із ціни позову, є помилковими.
Ставки судового збору, встановлені частиною 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції закону, яка діяла на час подання позову, відповідно до якої за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою, встановлено 1, 5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати; за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана юридичною особою, встановлено 1 розмір мінімальної заробітної плати.
До позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці.
У пункті 6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» вказано, що при пред’явленні позову про визнання виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави таким, що не підлягає виконанню, а також позову про визнання недійсним кредитного договору, договорів іпотеки, застави, поруки без застосування наслідків їх недійсності розмір судового збору обчислюється із ставок, встановлених законом за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, оскільки такі вимоги не є майновими та не підлягають грошовій оцінці.
Статтею 575 ЦК України визначено, що іпотекою є застава нерухомого майна.
Згідно з пунктом 15 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» для з’ясування питання про те, які вимоги відносяться до майнових, а які – до немайнових, суди повинні також враховувати роз’яснення, викладені у пункті 6 вищезазначеної постанови Пленуму.
Як убачається з матеріалів справи, рішенням суду першої інстанції від 16 жовтня 2012 року в справі №2/0903/539/11, вимога про виконання основного зобов’язання (стягнення заборгованості за кредитним договором) вже була вирішена судом.
При зверненні до суду з позовною заявою прозвернення стягнення заборгованості за кредитним договором на предмет іпотеки, судовий збір має сплачуватись в сумі – 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб як за поданння до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана юридичною особою.
Отже, висновок судів попередніх інстанцій про повернення позовної заяви у зв’язку із несплатою у повному розмірі судового збору є помилковим.
Такий помилковий висновок суду попередніх інстанцій не може бути підставою для позбавлення позивача права на захист порушених прав, свобод та інтересів як складової частини права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За викладених обставин ухвали судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню з підстав, передбачених статтями 406, 411 ЦПК України, з передачею справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Керуючись статтями 406, 411, 416 ЦПК України,Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «ВіЕйБі Банк», підписану та подану представником Ключинським Костянтином Леонідовичем, задовольнити.
Ухвалу Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 27 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 31 жовтня 2016 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для відкриття провадження у справі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані ухвала Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 27 вересня 2016 року та ухвала апеляційного суду Івано-Франківської області від 31 жовтня 2016 рокувтрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: Н. О. Антоненко
В.М. Коротун
В.І. Крат
В. П. Курило
