Товариство з обмеженою відповідальністю звернулося до Господарського суду з позовом до Банку про стягнення грошових коштів як безпідставно набутого майна на підставі ст. 1212 ЦК України.
Судами першої та апеляційної інтанції інстанцій встановлено, що 11.05.2017 приватним нотаріусом було вчинено виконавчий напис за Кредитним договором Товариством з обмеженою відповідальністю та Банком.
За вказаним виконавчим написом в порядку примусового виконання виконавчого напису з позивача було стягнуто грошові кошти, щодо витребування яких позивач звернувся з позовом до суду.
Рішенням Господарського суду, яке набрало законної сили, виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю заборгованості за кредитним договором на користь Банку, визнано таким, що не підлягає виконанню.
Зазначені обставини і стали підставою для звернення позивача до суду з позовом у цій справі.
Рішенням Господарського суду позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача безпідставно набуті грошові кошти та судовий збір.
При прийнятті рішення суд першої інстанції виходив з того, що після визнання рішенням Господарського суду виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, відпала підстава, на якій відповідач стягнув з позивача грошові кошти.
Постановою апеляційного господарського суду рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Скасовуючи рішення місцевого господарського суду, апеляційний господарський суд зазначив, що підставою набуття Банком коштів Товариства з обмеженою відповідальністю є укладений між позивачем та відповідачем кредитний договір, який встановлює заборгованість (чи її відсутність) та на якому був вчинений виконавчий напис нотаріуса, визнаний в подальшому в судовому порядку таким, що не підлягає виконанню.
Судом не встановлено, що позивач в односторонньому порядку відмовився від кредитного договору або що такий договір був розірваний сторонами чи визнаний недійсним у судовому порядку.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки між сторонами у справі існують договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути, набуті відповідачем як заборгованість за кредитним договором, їх не може бути витребувано відповідно до положень ст.1212 ЦК України як безпідставне збагачення. У цьому випадку договірний характер правовідносин виключає можливість застосування приписів ч.1 ст.1212 ЦК України.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, позивач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову апеляційного господарського суду скасувати та залишити в силі рішення господарського суду.
В обґрунтування зазначених вимог скаржник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції ст.1212 ЦК України.
Скаржник наголошує, що підстава набуття відповідачем грошових коштів на виконання виконавчого напису нотаріуса відпала, оскільки його визнано таким, що не підлягає виконанню на підставі рішення Господарського суду, яке набрало законної сили.
Згідно з доводами скаржника, якщо припустити, що Товариства з обмеженою відповідальністю мав би заборгованість перед Банком, то у позивача лише виникали б зобов’язання сплатити цей борг на підставі договору, але законно набути дане майно банк зміг би лише на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або самостійно списати з рахунку божника, якщо це передбачено договором.
Тобто оскільки підстава набуття банком грошових коштів відпала (визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню), суд першої інстанції правильно застосував норми ч. 1 ст. 1212 ЦК України та стягнув з банку безпідставно набуті кошти
Крім того, скаржник наголошує, що з приводу нарахування заборгованості існує спір, який розглядається судом, а подані Банком документи не підтверджують заборгованість позивача.Цей факт і став підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що підлягає виконанню.
У той же час, постановою, що оскаржується, суд апеляційної інстанції без дослідження будь яких доказів, вийшовши за межі справи, фактично встановив заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю перед банком, чим порушив майнові права позивача, визначені у ст. 41 Конституції України.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечує проти доводів та вимог скаржника та просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції – без змін.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ щодо суті вимог
Предметом спору у справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача грошових коштів на підставі ст.1212 ЦК України.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення 83 глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов’язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов’язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.
Сутність зобов’язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи – набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї – якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі – потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Судами встановлено, що згідно з рішенням Господарського суду, яке набрало законної сили, виконавчий напис щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю заборгованості за кредитним договором на користь Банку, визнано таким, що не підлягає виконанню.
Згідно з ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Тобто правові підстави набуття відповідачем грошових коштів на виконання зазначеного виконавчого напису відсутні, у зв’язку з чим, як правильно дійшов висновку суд першої інстанції та зазначає скаржник у своїй касаційній скарзі, до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 1212 ЦК України.
Висновок апеляційного господарського суду про існування між сторонами договірних відносин, що виникли з договору кредиту, зазначеного не спростовує.
Питання наявності та/або відсутності заборгованості позивача перед відповідачем за таким кредитним договором може бути предметом окремого судового розгляду.
За таких обставин, з урахуванням того, що зазначений вище виконавчий напис визнано таким, що не підлягає виконанню, а отже, підстава, на якій відповідач стягнув з позивача грошові кошти відсутня, суд касаційної інстанції погоджується з правильним висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позову у цій справі.
Таким чином, вимоги позивача про повернення коштів на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України є обґрунтованими та правильно задоволені судом першої інстанції.
Таким чином, Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги позивача, скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення місцевого суду.
Детальніше: http://reyestr.court.gov.ua/Review/80308663
Legalnorms