Порушення прав інших осіб при укладенні мирової угоди в стадії виконавчого провадження

Ухвалою міського суду від 30 вересня 2015 року  за клопотанням відділу ДВС міського УЮ затверджено мирову угоду на стадії виконання рішення про стягнення грошових коштів з боржника Особа2 на користь Стягувача.

Рішенням суду про затвердження мирової угоди встановлено факт наявності заборгованості боржника перед стягувачем за договором позики.

Мировою угодою сторони врегулювали повернення всієї суми боргу боржником ОСОБА2 шляхом передачі у власність Стягувача земельної ділянки.

А також визначили,  що наслідком набуття чинності мировою угодою  є закінчення виконавчого провадження, сторонами якого є Стягувач та боржник ОСОБА2.

Постановляючи ухвалу про затвердження мирової угоди, суд першої інстанції виходив із того, що умови мирової угоди не суперечать закону, не порушують права, свободи та інтереси сторін та інших осіб.

В червні 2017 року з апеляційною скаргою до суду звернулася ОСОБА3, з вимогою про скасування ухвали суду від 30 вересня 2015 року про затвердження мирової угоди.

Апеляційний суд  закрив апеляційне провадження, виходячи з того, що ОСОБА3 не має  права апеляційного оскарження, оскільки ухвалою суду про затвердження мирової угоди питання про її права та обов’язки судом не вирішувались, а факт того, що вона є стягувачем у іншому виконавчому провадженні, де боржником є також ОСОБА_2, не є підставою для розгляду апеляційної скарги.

Не погоджуючись з рішенням апеляційного суду ОСОБА3 подала касаційну скаргу, яка мотивована тим, що (1) подані нею докази свідчать, що ухвала суду першої інстанції про затвердження мирової угоди суперечить ст. 14 ЦПК України 2004 року, ст. 132434452 ЗУ «Про виконавче провадження»ст. 129 Конституції України, а також порушує її право на мирне володіння грошовими коштами, присудженими їй судовим рішенням (2)  судом апеляційної інстанції зроблено неправильну оцінку фактичним обставинам справи та доказам, а тому підстав для закриття апеляційного провадження у апеляційного суду не було.

Крім того, виходячи зі змісту ст.ст. 8, 64, 129 Конституції України  контроль за виконанням рішення суду є прямим обов’язком апеляційного суду, передбаченим   ст. 129-1 Конституції України.

ВС дійшов висновку, що подана касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України 2004 року).

Обов’язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням порушуються їхні права, свободи чи інтереси.

Ч1. ст. 292 ЦПК України 2004 року передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Аналогічна норма закріплена у частині першій ст. 352 ЦПК України.

Подаючи апеляційну скаргу, ОСОБА3 посилалась на те, що рішенням районного суду від серпня 2013 року задоволено її позов до боржника ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та судового збору.

У вересні 2013 року відкрито виконавче провадження за її заявою.

У березні 2016 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа ОСОБА3 на підставі п. 2 ч 1 ст. 49, п 9 ч 1 ст 47 Закону «Про виконавче провадження» без виконання.

У травні 2017 року їй стало відомо, що боржником ОСОБА_2, та Стягувачем, у виконавчому провадженні, що також перебувало на виконанні, було укладено мирову угоду, затверджену ухвалою міського суду 30 вересня 2015 року, за умовами якої боржник ОСОБА_2 в  рахунок погашення заборгованості перед стягувачем передала останньому земельну ділянку, чим порушено права ОСОБА3.

Судом установлено, що ОСОБА_3 участі у справі не приймала.

Проте апеляційний суд передчасно дійшов висновку, що суд першої інстанції не вирішував питання про права та обов’язки ОСОБА_3, як кредитора ОСОБА_2, яка у разі наявності у останньої майна, матиме можливість за його рахунок стягнути з ОСОБА_2 заборгованість.

При цьому апеляційний суд не звернув уваги на те, що на день відкриття виконавчого провадження за заявою ОСОБА3 майно, за рахунок якого її вимога могла бути задоволена, було наявним у власності боржника, але внаслідок винесення судом першої інстанції оскаржуваної ухвали про затвердження мирової угоди, вибуло з власності боржника, що позбавило ОСОБУ3 права на задоволення вимоги за рахунок належного боржнику майна; рішення суду, ухвалене на її користь залишилось невиконаним, що є порушенням її права на володіння стягнутими на її користь грошовими коштами.

Подібну правову позицію висловлено Верховним Судом України у постанові від 16 листопада 2016 року № 6-2513цс16 (справа  № 412/4157/2012).  

Ураховуючи викладене, оскаржувана ухвала апеляційного суду не може вважатись законною та підлягає скасуванню, а справа на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Джерело: http://reyestr.court.gov.ua/Review/79161814

Please follow and like us: