Legalnorms Позивач пред’явив позов до відповідача про звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема просив в рахунок виконання основного зобов’язання щодо оплати заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме, квартиру, яка належить ОСОБА_4 на праві приватної власності.
Судом першої інстанції позовні вимоги задоволені, обгрунтовуючи рішення суд виходив з того, що вважав доведеним розмір заборгованості за кредитним договором та обґрунтованими вимоги позивача щодо звернення стягнення на предмет іпотеки у зв’язку з порушенням відповідачем умов кредитного договору.
Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду попередньої інстанції, та прийняв рішення про відмову в задоволенні позовних вимог виходячи з того, що не підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок задоволення його вимог шляхом визнання за ним права власності на предмет іпотеки, оскільки такий спосіб відповідно до приписів Закону України «Про іпотеку» є позасудовим способом врегулювання спірного питання.
Розглядаючи касаційну скаргу позивача Верховний Суд дійшов до висновку, апеляційний суд дійшов правильного висновку. Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку», є способом позасудового звернення стягнення, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Тлумачення статей 328, 392 ЦК України, статей 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку» свідчить, що суд не наділений повноваженням звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнаня права власності на нього за іпотекодержателем.
Касаційна скарга залишена без задоволення, рішення суду апеляційної інстанції без змін.
Постанова
Іменем України
07 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 361/6278/15-ц
провадження № 61-21497св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,
учасники справи:
позивач – публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,
відповідач – ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», яка підписана представником Сидоренко Наталією Миколаївною, на рішення апеляційного суду Київської області від 22 червня 2016 року у складі колегії суддів Таргоній Д. О., Гуля В. В., Приходька К. П.,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2015 року ПАТ «Дельта Банк» звернувся до ОСОБА_4 з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позов мотивований тим, що 04 грудня 2007 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 2112/ФК-07, згідно з умовами якого Банк надав Позичальнику кредитні кошти у розмірі 53 000 доларів США з розрахунку 10,5 % річних за користування кредитом та комісія за управління кредитом у розмірі 0,15 % від суми кредиту на строк до 03. грудня 2017 року.
З метою забезпечення виконання грошових зобов’язань за кредитним договором ОСОБА_4 за договором іпотеки від 04 грудня 2007 року передав у іпотеку нерухоме майно (квартиру, загальною площею – 28,6 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1).
Позивач вказував, що 30 червня 2010 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Укрпромбанк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого ТОВ «Укрпромбанк» передав (відступив) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними договорами, в тому числі і за вказаним кредитним договором № 2112/ФК-07.
Внаслідок систематичного невиконання ОСОБА_4 своїх зобов’язань за кредитним договором № 2112/ФК-07 в останнього перед банком виникла заборгованість, яка з урахуванням суми заборгованості за кредитом, суми заборгованості за відсотками та пені становить 384 951,67 грн.
Позивач просив в рахунок виконання основного зобов’язання щодо оплати заборгованості за кредитним договором у розмірі 384 951,67 грн звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме, квартиру загальною площею – 28,6 кв.м., житловою площею – 10,0 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_4 на праві приватної власності, ринкова вартість якої станом на 16 січня 2016 року становить 342 413,00 грн, шляхом визнання за ПАТ «Дельта Банк» права власності на квартиру.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 квітня 2016 року позов ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_4 задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 2112/ФКВ-07, укладеним 04 грудня 2007 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_4, у розмірі 384 951,67 грн, з яких: сума заборгованості за кредитом – 354 368,94 грн, сума заборгованості за відсотками – 30 582,73 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру, загальною площею 28,6 кв.м, житловою площею 18,0 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, яка належить ОСОБА_4 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири від 04 грудня 2007, посвідченого приватним нотаріусом Броварського МНО Іваненком О. В., реєстр. № 4392; ринкова вартість, якої станом на 16 січня 2016 року становить 342 413 грн, шляхом визнання права власності на предмет іпотеки за Публічним акціонерним товариством «Дельта банк». В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто із ОСОБА_4 на користь держави судовий збір у розмірі 3849, 52 грн. Вказано, що рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню на період дії мораторію, встановленого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» № 1304-У11 від 03 червня 2014 року.
Суд першої інстанції вважав доведеним розмір заборгованості за кредитним договором та обґрунтованими позовні вимоги щодо звернення стягнення на предмет іпотеки у зв’язку з порушенням відповідачем умов кредитного договору.
Рішенням апеляційного суду Київської області від 22 червня 2016 року рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 квітня 2016 року скасовано., Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що не підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок задоволення його вимог шляхом визнання за ним права власності на предмет іпотеки, оскільки такий спосіб згідно Закону України «Про іпотеку» є позасудовим способом врегулювання такого питання.
У травні 2017 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося з касаційною скаргою, яка підписана представником Сидоренко Н. М., подало касаційну скаргу на рішення апеляційного суду Київської області від 22 червня 2016 року, в якій просить скасувати оскаржене рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що висновок апеляційного суду про неможливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за рішенням суду права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем суперечить Закону України «Про іпотеку», положенням іпотечного договору, а також висновкам Верховного Суду України, які викладені у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1219цс16.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справу передано до Касаційного цивільного суду.
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що 04 грудня 2007 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 2112/ФК-07, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 53 000,00 доларів США з розрахунку 10,5 % річних за користування кредитом та комісія за управління кредитом у розмірі 0,15 % від суми кредиту на строк до 03 грудня 2017 року.
З метою забезпечення виконання грошових зобов’язань за вказаним кредитним договором ОСОБА_4 за договором іпотеки від 04 грудня 2007 року передав у іпотеку нерухоме майно (квартиру, загальною площею – 28,6 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1).
30 червня 2010 року між АТ «Дельта Банк» та ТОВ «Укрпромбанк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого ТОВ «Укрпромбанк» передав (відступив) АТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними договорами, в тому числі і за кредитним договором № 2112/ФК-07 від 04 грудня 2007 року.
При відмові у задоволенні позову апеляційний суд зробив висновок, що не підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок задоволення його вимог шляхом визнання за ним права власності на предмет іпотеки, оскільки такий спосіб згідно Закону України «Про іпотеку» є позасудовим способом врегулювання такого питання.
Колегія суддів погоджується із цим висновком судів з таких підстав.
Аналіз частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» свідчить, що законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов’язання: рішення суду, виконавчий напис нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі, на підставі договору купівлі-продажу.
Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку», є способом позасудового звернення стягнення, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.
Тлумачення статей 328, 392 ЦК України, статей 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку» свідчить, що суд не наділений повноваженням звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.
Аналогічний висновок зроблений і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц.
Таким чином апеляційний суд зробив обґрунтований висновок, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі його у власність іпотекодержателя є позасудовим способом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлене без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв’язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», яка підписана представником СидоренкоНаталією Миколаївною, залишити без задоволення.
Рішення апеляційного суду Київської області від 22 червня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
Н.О. Антоненко
В.І. Журавель
