Legalnorms Так історично склалося, що в Україні після розлучення подружжя дитина, як правило залишається з матір’ю. Проте в умовах сьогодення вирішення цього непростого питання не може обгрунтовуватися лише історичною складовою.
Першоосновою мають бути інтереси дитини.
Саме на цьому наголосив Верховний Суд у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 343/1500/15-ц (касаційне провадження № 61-23861св18), приймаючи рішення про визначення місця проживання дітей на користь батька.
Відповідно до чинного законодавства при визначенні місця проживання дитини є:
– місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків;
– місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини;
– якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Законодавство визначає – якщо батьки, які мешкають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення.
Дитина не може бути передана для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає алкогольними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
“Корнем зла” у таких справах зазвичай стає наведена у Декларації з прав дитини 1959 року презумпція закріплення проживання дитини разом з матір’ю, за якою лише у виключних, виняткових випадках малолітня дитина, може бути розлучена зі своєю матір’ю.
Відповідно до Конвенції про права дитини 1989 року, яка була ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи громадськими установами, що займаються питаннями соціального з абезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці Конвенцї зобов’язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов’язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають законодавчі і адміністративні заходи, а також забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.
Наразі за практикою ЄСПЛ ироку підтримку теза, що в усіх рішеннях щодо дітей мають переважати насамперед дотримання їх найкращим інтересам («Нойлінґер і Шурук проти Швейцарії»). При визначенні найкращих інтересів дитини в кожній конкретній справі слід брати до уваги сукупність (і) збереження її зв’язків з сім’єю, окрім випадків, коли доведено, що сім’я непридатна або явно дисфункціональна; і (іі) забезпечення її розвитку в безпечному, надійному і стабільному середовищі та в середовищі, що не є дисфункціональним («Мамчур проти України»).
В окремій думці у справі «М.С. проти України» суддя Карло Ранзоні наголошує, що, згідно з позицією ЄСПЛ, батьки повинні мати рівні права в спорах про опіку («Зоммерфельд проти Німеччини») і що найкращі інтереси дитини, залежно від їхнього характеру і серйозності, можуть переважати інтереси батьків ( «Сахін проти Німеччини»).
Крім того, у Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи «Рівність та спільна батьківська відповідальність: роль батьків» (Equality and shared parental responsibility: the role of fathers) № 2079 від 02 жовтня 2015 року Асамблея твердо висловила позицію, що саме розвиток спільної батьківської відповідальності допомагає подолати гендерні стереотипи стосовно ролей жінок та чоловіків у сім’ї і є відображенням соціологічних змін, які відбулися протягом останніх 50 років. У зв’язку з цим, Парламентська Асамблея закликала всіх її членів, зокрема і Україну, забезпечити законодавчими нормами та адміністративною практикою рівність прав батьків щодо їх дітей.
джерело: https://kyivobljust.gov.ua/news/yak-viznachaetsya-mistse-projivannya-ditini-pislya-rozluchennya-batkiv
